У Черкаському художньому музеї відбулася подія, присвячена одному з найдраматичніших і водночас найяскравіших явищ в історії українського мистецтва. Мистецтвознавиця Олександра Рак провела кураторську екскурсію виставкою «Оксана Павленко у вимірі Розстріляного відродження». Захід висвітлив життєвий та творчий шлях уродженки Черкащини, видатної художниці й однієї з найвідданіших учениць Михайла Бойчука – Оксани Павленко.
Під час екскурсії відвідувачам докладно розповіли про унікальну художню систему бойчукістів. Основоположник школи Михайло Бойчук, чий талант свого часу підтримав митрополит Андрій Шептицький, прагнув через колективну монументальну творчість впливати на маси та відроджувати національну духовність. Його стиль поєднував елементи візантійського іконопису з українським народним декоративно-ужитковим мистецтвом. Учні майстра вчилися лаконізму, умінню впевненою лінією фіксувати миттєвість життя без зайвої академічної деталізації, а замість покупних фарб часто використовували природні органічні пігменти.
Олександра Рак зосередила увагу на ключових етапах творчого становлення Оксани Павленко: від її вступу до Київської академії мистецтв та наполегливого навчання під керівництвом Бойчука до масштабних робіт у керамічній майстерні в Межигір’ї, Луцьких казармах у Києві, Селянському санаторії в Одесі та Червонозаводському театрі в Харкові. Окремо лекторка зупинилася на періоді переїзду художниці до Москви у 1929 році та її подальшій праці в Киргизстані. Там вона створювала монументальні пано й оздоблювала державні об’єкти, зокрема працювала над проєктом Палацу Рад та панно «Прийняття сталінської конституції», що певною мірою вберегло її від найстрашнішої хвилі репресій в Україні.
Найбільш болючою темою екскурсії стала трагедія знищення школи бойчукістів радянським режимом. Слухачам нагадали про масові переслідування та розстріл провідних майстрів – Михайла Бойчука, Івана Падальки, Василя Седляра та інших, життя яких обірвалося в один день, 13 липня 1937 року, у підвалах НКВС. Їхні грандіозні фрески спочатку наказували замальовувати, а згодом – нещадно збивати до бетону за допомогою твердих карборундових інструментів, прагнучи викреслити самі імена митців з історії.
Олександра Рак підкреслила колосальну роль Оксани Павленко, яка пережила всіх своїх учителів і колег. Завдяки її зусиллям було збережено й передано до музейних фондів Києва, Запоріжжя, Львова та Черкащини унікальні графічні твори, щоденники та спогади. Завдяки цій незламній відданості мистецтву сучасні відвідувачі музею в Черкасах мають унікальну можливість доторкнутися до високої школи українського монументального малярства та вшанувати пам’ять представників Розстріляного відродження.