Степанки на Черкащині на перший погляд здаються звичайним українським селом: тихі вулиці, приватні будинки, зелені дерева і люди, які знають одне одного. Та нині це центр громади, за яким стоїть значно довша історія, ніж може здатися з першого погляду.
Свого часу археологи знайшли тут сліди поселень трипільської культури, яка існувала на цих землях за кілька тисячоліть до нашої ери.
Сьогодні ж Степанківська громада — це передусім про спокійне сільське життя, пам’ять, природу та людей, які, попри війну, залишаються вдома.
Від трипільців до перших письмових згадок
Перші письмові згадки про Степанки датують серединою XVII століття.
Тоді представники московського царя, прямуючи до резиденції Богдана Хмельницького, згадали Степанківку або Степанівку в описі свого маршруту.
Активніше село почало розростатися вже на початку XX століття. Збільшувалася кількість дворів, зростало населення. Місцеві жителі переважно працювали в полі, займалися також садівництвом.
У Степанках працювали кузні, діяли 19 вітряків і навіть був хлібний магазин.
Як Степанки стали центром громади
Цікаво, що адміністративним центром навколишньої території Степанки стали ще у 1954 році. Тоді до складу сільської ради включили навколишні хутори. Того ж року в селі збудували будинок культури.
У середині XX століття до складу Степанківської сільради також увійшло село Бузуки.
А вже у 1975 році в Степанках з’явився власний фельдшерсько-акушерський пункт.
Розбудовувалася й освітня інфраструктура.
У 1918 році тут збудували початкову школу. Через вісім років для неї звели нове приміщення. Згодом населення села збільшувалося, дітей ставало більше, тож виникла потреба у просторішій школі.
У 1964 році в Степанках побудували нову двоповерхову школу. Сьогодні на її місці працює сучасний ліцей.
Пам’ять, яка змінюється разом із часом
У Степанках є братська могила загиблих у Другій світовій війні з іменами полеглих солдатів.
Поруч можна побачити й сліди радянського минулого. Від колишнього напису залишилися лише окремі елементи — радянську символіку та написи поступово прибирають.
Поруч із цим місцем уже формується новий простір пам’яті — Алея Слави Героїв російсько-української війни.
Так у межах одного меморіального простору перетинаються різні сторінки історії: пам’ять про загиблих у Другій світовій війні та сучасна історія України, написана іменами тих, хто загинув, захищаючи державу від російської агресії.
«Нікуди не хочемо»
Попри війну, місцеві жителі не поспішають залишати Степанки.
Для когось це місце, де минуло все життя. Для інших — просто дім, у якому добре жити навіть попри всі труднощі.
Місцеві розповідають, що раніше люди більше спілкувалися між собою. Пандемія, а потім повномасштабна війна змінили цю звичку.
«Добрий день, добрий день», – тепер іноді чи не все спілкування, кажуть жителі громади, та виїжджати вони не планують.
Пенсіонери говорять просто: хочуть залишатися вдома і жити у своє задоволення.
Громада, яка береже своє
У Степанках намагаються підтримувати порядок і зберігати те, що вже є.
Тут немає великих міських просторів чи туристичної інфраструктури, зате є інше — відчуття близькості. Люди знають сусідів, звикли до свого ритму життя і називають громаду місцем, де все «своє».
Навіть дозвілля тут має дещо домашній характер: можна зайти на місцевий майданчик, потренуватися, потанцювати чи просто провести час із людьми.
А ще Степанківська громада має те, чого не створиш штучно — природу.
Тиша, ліс і свіжі овочі
Тут є майже дикі куточки природи, зелені вулиці та сосновий ліс, який для місцевих давно став частиною повсякденного життя.
Громада не намагається здаватися чимось більшим, ніж вона є. Тут немає потреби поспішати.
Якщо заплануєте поїздку до Степанківської громади, варто пройтися місцевим базарчиком, придбати свіжі овочі, а потім вирушити до лісу.
Там, де сосни шепочуть про щось своє — і водночас дивно знайоме ще з дитинства.
Степанки, які живуть далі
Степанківська громада не вражає масштабом. Її особливість в іншому.
Тут поруч існують сліди трипільської культури, історія XVII століття, пам’ять про Другу світову війну, радянська спадщина і нова Алея Слави українських Героїв.
А між усіма цими сторінками звичайне життя: люди працюють, доглядають свої будинки й городи, спілкуються із сусідами, ходять на базар і гуляють лісом.
Можливо, саме в цьому і є головна особливість Степанківської громади – вона не намагається бути гучною.
Вона просто живе. І попри війну продовжує залишатися домом для своїх людей.
Дивіться повний відеорепортаж спецпроєкту «ГРОМАДИ» на YouTube-каналі Hronikers та відкривайте для себе Україну разом із нами.
Читайте також:
- Корсунь-Шевченківська громада: місто сонця, пам’яті та великих перспектив