У Черкасах на Соборній площі регулярно проходять мирні акції «Не мовчи, полон вбиває», які стали надзвичайно важливим громадським інструментом для родин, що чекають на повернення своїх близьких з російського полону або шукають безвісти зниклих захисників. Важливість цих заходів важко переоцінити: вони слугують дієвим способом привернути пильну увагу суспільства та влади до критичного питання визволення наших оборонців, адже сім’ї часто змушені роками жити у виснажливій невідомості через брак офіційної інформації.
Формат акцій є відкритим та мирним: учасники систематично виходять на площу з прапорами та плакатами, на яких написані промовисті гасла, такі як «Поверніть рідних», «Моя мрія — його воля», «Чекаємо кожного» або «Не мовчи — полон вбиває». Нерідко до них долучаються автоколони, що допомагає залучити ще ширше коло громадськості до обговорення проблеми.
До участі в заходах запрошуються всі небайдужі містяни: окрім родин військових, до них долучаються друзі захисників та звільнені з полону воїни, які, маючи власний болючий досвід, розуміють ціну свободи. Як зазначає співорганізаторка Оксана Коцуконь, головне завдання — зробити все можливе, аби про подвиг наших захисників ніхто не забув. Остання з таких зустрічей, що відбулася 14 червня 2026 року, вкотре підтвердила незламність черкащан, які продовжують нагадувати про тих, від кого тривалий час немає жодних звісток.
Окрім активістської діяльності, такі спільноти відіграють надзвичайно важливу роль, стаючи справжньою опорою для людей, які опинилися у складних життєвих обставинах. Підтримка в межах таких ініціатив реалізується через кілька ключових напрямків. По-перше, це психологічна взаємопідтримка: родини об’єднуються, щоб розділити спільний біль та страх, створюючи середовище, де кожен розуміє стан іншого без зайвих слів. Спілкування з тими, хто пройшов через подібний досвід, дає відчуття, що ти не один у своїй боротьбі. По-друге, це інформаційний обмін та юридична допомога, коли учасники діляться знаннями про те, як діяти в пошуках зниклих та комунікувати з офіційними органами, що допомагає діяти більш ефективно. По-третє, це колективна дія, яка дозволяє підтримувати тему полонених у публічному просторі. Зрештою, ці спільноти стають справжнім «емоційним щитом», де надається взаємна підтримка, що дозволяє родинам триматися духом, зберігати надію та віру в найважчі часи.
Єлизавета Свиридюк